В основі тьюторингу як освітнього методу лежить розвиток індивідуальної особистості, який сприяє розвитку критичного, креативного мислення, емоційного інтелекту, вмінню навчатися, бути самостійним, вміти робити вибір, приймати рішення та нести відповідальність за свій вибір, своє майбутнє (в тому числі й за освіту). Задача навчального закладу допомогти учню/студенту побачити та зрозуміти свої індивідуальні особливості та навчити їх використовувати в будь-якій свої діяльності. Розуміння самого себе, самоефективність та самооцінка впливають на цілі, на які орієнтуються учні/студенти, а підтримка в цьому процесі розкриває їх потенціал як людини і члена суспільства. Досягти подібних результатів можна за умов реалізації педагогіки партнерства в навчальному закладі. Основний ресурс тьюторингу полягає в тому, що цей метод допомагає людині знайти та вибудовувати свій шлях, посилюючи самого себе та, одночасно, інших людей, серед яких живеш, дієш. Людина розуміє себе, свій стиль діяльності, сприймає свої потреби, бажання, цінності, задачі – з одного боку, а з іншого – усвідомлює соціальну відповідальність перед іншими, тобто досягнення різного та спільного одночасно.

Базову дефініцію тьюторингу можна визначити як індивідуальну роботу з підопічним, яка полягає в довготривалій, систематичній роботі,  метою якої є підтримка учня чи студента в його розвитку відповідно до його схильностей, інтересів та можливостей.
Важливо також те, що тьюторинг є методом, який можна використовувати не лише в школі чи університеті, а в громадських організація, які працюють з молоддю, в клубах. Тьюторинг, разом з коучингом та менторингом, все частіше практикується як метод там, де акцент робиться на всебічний розвиток особистості та розвиток відповідальності за себе.

Тьюторинг ґрунтується на трьох стовпах, які визначені психологами, філософами, педагогами – теоретиками та практиками: по-перше, відносини між учнем та дорослим. Відносини, які передбачають взаємоповагу, довіру, автономію учня з однієї сторони, авторитет тьютора – з іншої. Відносини, в яких тьютор та підопічний разом шукають відповіді на питання, критично мислять. Відносини, в яких добро підопічного найважливіша цінність для тьютора. По-друге, розвиток характеру учня, його позитивних рис. Адже розвиток потенціалу людини має цілісне розуміння: людина є не тільки для себе, а також для суспільства. В-третіх, сучасні дослідження в області позитивної психології. В багатьох аспектах її тези спільні з попередніми стовпами: в сенсі ролі людини для інших в процесі особистого зростання. Тобто акцентує увагу на розвитку талантів та сильних сторін, а також дає практичні інструменти для розвитку як власного потенціалу, так й інших. Ці три стовпи дають шанс тьюторингу бути глибоким та ефективним процесом.

ПЕРЕВАГИ ТЬЮТОРИНГУ

«Сила та майбутнє держави залежить значною мірою від того, чи зможе вона розумно скористатися талантами своїх громадян. Ті країни, в
яких завданням освіти є пошук талантів молодої людини, розвиток їх та створення умов для їх реалізації – виграють . Але для такої роботи потрібні навчені дорослі особи – готові брати на себе відповідальність за роботу з такою винятковою річчю, як людський талант. Саме тьютори і можуть бути тими дорослими особами» – Piotr Czekierda, президент Collegium Wrtaslaviense.
Опанування методом тьюторингу дозволить вам скористатися перевагами в наступних сферах:

– ефективне визначення потенціалу учня/студента, відкриття та зміцнення його сильних сторін й талантів, покращення взаємовідносин
між учнями/студентами та викладачами;

– зміцнення авторитету вчителя та викладача;

– вирішення освітніх завдань шляхом індивідуальної роботи з особою;

– задоволення від педагогічної діяльності;

– запобігання вигоранню вчителя та викладача.

ІСТОРІЯ ТЬЮТОРИНГУ

Історія тьюторингу розпочалася в середньовіччі на теренах англійських університетів Оксфорду та Кембриджу, як вид наставництва. У ХІ-ХІІ століттях в Європі виник надзвичайний інтелектуальний рух, причиною якого був бурхливий розвиток економічного та культурного життя. Знання ставали необхідною умовою життя та розвитку суспільства. Перші університети мали свої привілеї, автономію, були місцем свободи.
Студенти самі обирали, лекції яких професорів їм відвідувати. І, безумовно, студенту, особливо на початку його освітнього шляху, було важко
визначитися з тим, що йому вивчати сьогодні, а що завтра, виявити схильності до тих чи інших предметів. «Саме на цьому етапі і з’являється
тьютор, який допомагав студентам обрати свій шлях, тобто здійснював функцію посередника між вільним професором та вільним школярем.
Цінність свободи безпосередньо пов’язана з цінністю особистості, і завдання тьютора була в тому, щоб поєднати на практиці особистісну сутність з академічними ідеалами». Взагалі, в основі навчання в середньовічному університеті, була самоосвіта, а тьютор як раз виконував функції того, хто супроводжує цей процес самоосвіти. В ХVІІ столітті тьюторська практика офіційно визнається частиною англійської університетської системи і до сьогоднішнього дня, вона не лише не здала своїх позицій, але зайняла центральне місце в освітньому процесі. Сьогодні приблизно 90% занять в Оксфордськім та 75% в Кембриджськім університетах проводяться тьютором з одним чи двома студентами. Актуальність та необхідність тьюторингу обумовлена основною метою британської освіти – розвитку вміння мислити, яке реалізовується в основному завдяки самостійній роботі студентів при супроводі тьютора. Основною формою тьюторської діяльності є тьюторіал – регулярні зустрічі тьютора та підопічного. Метою тьюторської системи є навчання студентів самостійному мисленню, формуванню впевненості в собі, розвитку вмінь письмового самовираження та інших засобів презентації.

Основними перевагами є спонукання студента до самостійності мислення та його орієнтації на обговорення власної роботи. На тьютора  покладені дві основні ролі – коуча і партнера. Оксфордський тьюторіал використовує технологію роботи над есе, що включає читання, дослідження, написання, презентацію, дискусію. Ключовим методом тьютора є вміння задавати питання, які спонукають підопічного знаходити відповіді, засобом – самостійне вивчення джерел, принципами – діалогічність, суб’єктність, вербальність.

 

Залишити відповідь